а світ стоїть
все той же зблідлий Місяць
мільйон зірок
гарніром на столі
він пише власну повість
самописець
витаючи повік навкруг Землі
а світ висить
вітри та шторми в морі
гірські вершини
з рибами снігів
нові пустелі
джунглі у розорі
степи порожні
сіті берегів
пливуть над ними
щось малюють хмари
на тлі химерних
ненажерливих огнів
у них повік
якісь вогненні чвари
а це вогонь вже поряд
пломенів
бо прилітали ось були
хоч ненадовго
та все ж залишили
мені свої сліди
я прочитав
шукатимуть дорогу
бо там
внизу
вже недалеко до біди
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931444
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2021
автор: Щєпкін Сергій