Дощ в листопаді як останній плач
Останнього листка у падолисті.
І ти шепочеш світові- "Пробач..." -
Себе відшукуючи в темряві імлистій.
І вже здається - краплі змили все
З обличчя й серця в зливневій кантаті.
Все,що снігами доля занесе.
Лиш нерозчинні мрії розіп'яті.
Передзимовий дощ не змиє снів,
В яких ще й дотепер весна панує,
І справжніх слів,якими все ж зігрів
Колись когось,де віхола вирує.
Хай ллє цей дощ.Хай втілиться у лід.
Що не розчинить - в ньому збережеться.
Лиш не розмив би на стежині слід,
В якому пам'ять квітнем проростеться.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931397
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2021
автор: Вадим Димофф