-Я сьогодні,- каже Лола,-
Буду в образі садистки.
Очі вилупив Микола,
Очманів від тої звістки.
-Роздягайсь,- вона сказала,-
І турнула Колю в ліжко,
Батогом оперезала,
Прив’язала вже до ніжки.
Так на ньому гарцювала,
Виробляла, що завгодно:
Скрізь щипала і кусала,
Запевняла, що це модно.
Коля з світом вже прощався,
Думкою до Бога линув:
-Дай же, Боже, мені шансів
Врятувати ноги й спину.
Щоб пощупати це вим’я,
То повинен бути битий?
Якщо вирвуся живим я –
Буду в храм святий ходити.
Поможи мені, Всевишній,
Заспокой моє сердечко,
Зрозумів я, що це лишнє,
Так до смерті недалечко.
Хай Бог милує й боронить
Звечора, вночі і зранку!
Це смертельно: опинитись
В ненаситної коханки.
Всім клянуся, що віднині
Обмину цю силу вражу,
І своїй дружині милій
Я ніколи вже не зраджу!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931163
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2021
автор: Катерина Собова