Ти зрозумієш все, десь років через десять
Відкривши ті листи, що я писав тобі – тоді
Вони були не часті, але несли в собі надію
Що почуттів порив – зруйнує мури всі
Ти сильна у знаннях як цілі досягати
Як хитрістю , маніпулюючи своє забрать
Та я вже звик в житті без бою вигравати
І до дрібниць все бачу, твоїх кроків - так на п’ять
Природа і життя нам дали свою силу
Тому один для одного – ми як відкритий лист
Ні це не душ спорідненість, це пояснити- непосилю
Разом ті сподівання й пристрасть тягнуть нас у низ
Я так шукаю простоту, а ти ідеш до ідеалу
В житті я вірю в рівновагу, а ти постійно на краю
У мене дисонанс , коли я за тобою - не встигаю
Я думаю за те , чи справді отаке життя люблю
У нас - у кожного ще залишається –та пекуча біль
Від тих яскравих сподівань і не реальних мрій
Те що у нашій пам’яті залишилось уже не вмре
Але тепер на перехресті кожен в свою сторону зверне..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930957
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.11.2021
автор: Roman230982