Вже доросла дівка Ната
Веселенька встала з ночі
І сказала: -Мамо, тату,
Я сама пожити хочу.
-Це розумно,- мама каже,-
Двадцять вісім років маєш,
Самостійності навчишся,
Трохи досвіду придбаєш.
Раді, доню, ми за тебе:
Ти відчуєш справжню волю,
Вдовольниш свої потреби
І зустрінеш свою долю.
Із порадами своїми
Втрутився, як завжди, тато:
-Щось надумаєш робити –
То не думай відступати.
Дівка потягнулась смачно:
-Так, кароче, всьо понятно,
В цьому ділі я обачна,
Поступаю акуратно.
Речі ваші я зібрала
Вам пора уже отчалить,
Тож швиденько одягайтесь,
Чуєте? Таксі сигналить!
Беріть, тату, цю валізу,
Кості зранку розминайте,
Мамі - сумка, й пакет влізе,
Пока. Чао. Не скучайте!
Та не стійте, як статуї,
Ворушіться, мамо й тату,
Будьте певні, тут я точно
Вже не буду відступати!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930791
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.11.2021
автор: Катерина Собова