/Секстина./
Маг-віртуоз у чарах, мов купав –
І ткала осінь неземні бажання…
Зойк скрипки розтинав осінній парк,
листки в’юнили жовтими стрижами.
І в сумі вітер вторив у димар:
ніщо людське чужим він не вважав-бо.
Він не вважав… а ті пориви нот –
як листя, що не має більше сили,
Змарніло та розсипалось давно
І тільки в скрипці жалем голосило.
Даремні мрії, осене, стринож:
Залиш хмільні в своїх туманах сивих.
У сивих – тих, що золото вбрання
Імлою, холоднечею притрусять.
Десь там, у них, живе душа моя –
Не вся, звичайно, та вже добрий кусень.
Її давно там спеленала я –
а з скрипалем тепер ми тільки друзі.
І тільки друзі між щасливих пар
Шукають те, що часу не збороти.
Хоч нарізно ідуть в знайомий парк,
та, ніби в листя, падають у ноти,
Під скрипки зойк – для всіх він просто шарм! –
Ридають двоє втомлено-самотніх.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930607
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2021
автор: Білоозерянська Чайка