Заробітчанка
Лишила домівку, зібрала валізи
І їду далеко в незнáний цей край...
«Куди ж ти, дитино, з собою ті грýзи
Береш. Ти ж бо знаєш, що там не є рай...
Ніхто не чекає, ніхто не поможе,
Сердéнько моє́ буде краятись вкрай!
Де знайдеш отам собі теплеє ложе?
Як бути без тебе, мене ти спитай?»
«Матусю рідненька і таточку лю́бий!
Лишаю я з Вами сердéнько моє́!
Я їду далеко у край цей нелю́бий,
Можливо, знайду я там щастя своє́!
Можливо, мене хтось далеко чекає,
Пригорне до свого сердéнька мене.
Бо серце моє́ теж надію плекає,
Хтось рани коханням мої огорне!
Для мене усі ви і край український,
Завжди залишаєтесь в серці моїм,
Хоч матиму паспорт той я іммігрантський,
Назву Україну я раєм своїм!»
З далекого краю душа моя лине
До Вас, мої рідні, і друзі, й батьки,
Лелекою білою в край свій полину...»
Так тýгу зливаю у щирі рядки.
19.03.2018.Лісабон. Автор: Світлана Маланка-Баліцка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930535
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2021
автор: Світлана Маланка-Баліцка