Дякую, Боже, що мову я знаю,
Що нею горжуся і розмовляю,
І нею пишу, й пісні ще співаю,
Що нею всіх друзів своїх надихаю!..
Такая гарненька, такая співуча,
Гнобили не раз, а вона все ж живуча,
Слова, як коханнячко, звук солов’їний,
Якого ніхто і ніщо не зупинить!
Ну як же ніжненько вона сповіщає
Словами своїми, що в серденьку має…
Слова, як дзвіночок, як скрипочка ллються,
Закохані потім в обіймах зіллються!..
Матусина мова і батька, і діда…
Бабусина, що нас зове до обіду!
Вона, як те сонечко тепле, ласкаве…
Вітрила… Легесенька завжди і жвава!
Моя українська!.. Веселкою в’ється,
Грайлива, смілива, не гнеться, не пнеться…
То ж любимо всі і пишеємось нею
Родинно навіки, всією сім’єю!
09.11.2021.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930368
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.11.2021
автор: Людмила Дзвонок