У мене, люди, шок.
Бо чую лайку в світі без упину.
Здавалося б, зібрались до зірок.
Нащо ж тоді ці кпини в спину?!
Одні бояться. І кричать.
Є інші. Наче інші. Бо мовчать.
Та теж ковтають злісно слину,
Не зразу. Десь через хвилину.
Над обрієм нависло НЛО.
Ну тут вже всіх неначе понесло.
Немає ладу. Сварка без упину.
Хто б мав, заліз б назавжди в субмарину …
Та схаменіться. Гляньте в небеса.
Тут на Землі також своя краса.
Стоїть поряд з людиною людина.
І вітер дме у дружні спини.
І розум для дорослого не гість,
Емоції, що щастя для дитини,
І подих осені на мрії відповість,
І зачарованість – весни перші хвилини …
У мене, люди, шок.
На театральний сміх, на вдавану дбайливість.
У світі глузувань, підлогу і пліток.
А ще чиюсь удавану сміливість …
Лікар лікує, вчитель вчить дітей,
Блукає вчений в логіці частинок,
А в цім бедламі перемелених костей
Аж забагато лисок, півнів, свинок …
Як взяв вже руку, то її тримай.
Як слово дав, не відмовляй ніколи.
Чужого права за горлянку не хапай.
Ти ж вічна юність. Не живи так сивочоло …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930286
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.11.2021
автор: Дружня рука