Він називав її «прощайка»,
Бо та пробачила образу.
А біла наддніпрянська чайка,
Крильми махала раз по разу.
Він цілував. Вона «не треба»
Все промовляла, посміхавшись,
А чайка бачила то з неба,
А листя падало зібгавшись.
Їй двадцять два, він старший вдвічі,
Вона наповнена коханням.
Зрадливі ігри чоловічі,
Він нею грається востаннє.
Він пояснив - вони не пара,
І то була лише помилка,
А чайку замінила хмара:
Вона не дівчина- підстилка.
І в тілі біль, в душі тремтіння:
- Він лиш отримав насолоду.
Від злості, стомлене каміння,
Вона кидатиме у воду.
Замерехтить прозоре скельце,
Вони ж залишаться при свому:
Вона - з важким розбитим серцем,
А він, з дружиною і домом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930274
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.11.2021
автор: Лада Квіткова