Ні, не зненацька стала на поріг
Нам осінь наша й тихо посміхнулась:
«Нести в душі кохання – то не гріх.
А може, то, нарешті, ви проснулись?»
У осінь подались мої літа,
Так поспішали, навіть не питались…
І ти – не той, і я давно не та,
Й десятки літ, відколи ми стрічались…
Лиш серця стукіт той же, молодий,
Мов метроном, відлічує секунди…
Багато утекло удаль води…
Обличчя наші видовжились-схудли…
А почуття … живі. Не згас їх жар…
Дихни, здається, й зразу ж запалають.
Зрадіє ізгори тоді й стожар*
І зарясніє світлом понад плаєм.
І посміхнеться осінь нам обом
Ледь обнадійливо і трохи загадково,
Мовляв, у долі кожен є рабом,
Не кожен тільки щастя мав підкову.
30.09.2021.
* – зоряне скупчення в сузір’ї Тельця.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930222
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.11.2021
автор: Ганна Верес