Орел за зайцем гнався, заєць знає,
що недосяжна йому схованка,
та раптом скарабея помічає;
про захист молить він жука.
Жук заспокоїв зайця, просить птаха,
щоб він вухастого в цей раз помилував.
Орел при ньому зайця розірвав
і з’їв. Запам’ятала це комаха.
Почав жук слідкувати і колись,
якраз в орла знеслися яйця,
до сплячого орла жук у гніздо заліз,
помстившись за образу, не за зайця,
орлину кладку викотив з гнізда.
Така орлові трапилась біда:
коли орел у небо відлітає,
жук тут як тут в гніді і яйця викидає.
Орел, сам – Зевса птах, до нього, як до татка,
летить в сльозах, бог взяв у нього кладку –
надійнішого місця не знайти.
А скарабей зліпивши з гною кульку,
злетівши на Олімп, кидає грудку
за пазуху – Зевс яйця склав туди.
Бог витрусити бруд підводиться на ноги
і б’ються яйця всі на мармурі підлоги…
Не взнати, чи збагнув птах кари суть,
але з тих пір орли собі гнізда́ не в’ють.
Мораль: хоча слабкому важко захиститись,
але й найслабший може вам помститись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929992
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.11.2021
автор: Анатолій Костенюк