Я не виграв жодного конкурсу
і не видав жодної збірки.
І не звуся поетом
( графоманом - скоріш),
що прийшов нізвідки.
Впливових знайомств не маю,
грошей великих також.
Але словам радію,
бо можу скласти пароль
того таємничого,
якого не видно насправді
у світі, де все відносно,
ще й завуальовано.
Хто має гроші - меле, як просо,
проєкти різні комерційні :
амбіції власні масні,
леліючи самоповагу -
втамовувати спрагу
коктейлем пишних фраз.
А комусь іти по стежці,
зарослій бур'янами,
але вони рідніші та миліші,
аніж помпезності хвалебні
на зібраннях скороминучих.
Бував я там не раз
з майстрами гострослів'я.
Але чомусь мені найбільш комфортно
У тій хатині Хрону,
котра десь на завіянім городі уся в снігу...
Даремно, що самотня.
А може не самотня,
бо я прийшов до неї грітися.
І світиться вона
такими щирими очима,
Немов сам пан Олег Лишега мене стріча.
Пекучим поглядом збадьорює життя.
Дарма, що бородатий надто дядько,
але простий мов двері,
за ними чистота.
Мені здалося - він святий...
Можливо, помиляюсь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929621
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.11.2021
автор: Мандрівник