На мовах світу листя шурхотить
І я, немовби знаюсь в їхній суті,
Ловлю думки, але в останню мить
Їм знов мене вдається обманути.
Тому я ще на рік один прикутий
На часу надтонку й прозору нить
До саду, щоб весною знов почути,
Про що зі мною брунька гомонить.
Я не пророк, але здогадуюся все ж,
Що сад, коли звільняється з одеж,
Плодами хоче вкрити голе тіло,
І людям пропонує думи ці,
Аби їм щастя грало на лиці,
І за минулим серце не боліло…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929508
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.10.2021
автор: Рідний