Як же мені не кохати – вітер жу́ру носить,
Як же мені не співати, коли серце просить…
Жура полем, жура бором – аж під сиві хмари,
Плаче серце тихим болем, доки зійдуть чари.
Гей, наповню чари срібні мед-вином по вінця,
Та й розсію сльози дрібні в росах по колінця…
Впадуть роси на покоси – золотеє жниво!
Уплетуться вінцем коси, жниварям на диво.
Погуляймо, жниварята, славно погуляймо,
А по сьому коровайну «красну долю» вкраймо.
Доле Красна, будь ми щасна, не колися стерням,
А вродися, Красна Доле, коровайним зерням.
Вийся, вийся, короваю, аж під сиві хмари,
А я собі заспіваю, доки діють чари.
Як же мені не співати – вітер журу носить,
Як же слів не римувати, коли серце просить…
[i]29 жовтня, 2021[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929289
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.10.2021
автор: Сіроманка