Ти радиш, мій друже: сповідуйся!
Моє серце так важко сповідувать,
Потаємне у шпари вивідувать,
Бо луги розмаїті - гектарами -
Пошматовані геть яничарами.
Чисті води колись вже замулені,
Почуття, мов дроти ті, обвуглені.
І я дихаю, Боже мій, холодом,
І немає в мені місця спогадам.
Тож стаю королевою сніжною,
Позабула, як можна буть ніжною.
Лише подихом можу все знищити...
Та підходиш, Ісусе, все ближче Ти.
Як же важко - душа ця оголена,
Почуття як зчавили - знекровлена...
Прийде час - утечу до пустелі я,
Напишу на піску акварелями
Квадроцикли чуттів тих пульсуючих -
У повітрі дві птиці танцюючі!
Скину жаб ячу шкіру ненависну -
Василисою стану Прекрасною,
Кришталево-прозорою, чистою.
Знову стану колишньою - вистою!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929158
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.10.2021
автор: Лариса Журенкова