З шулікою лисиця в дружбі.
Шуліка звив гніздо на дубі.
Лисиця вирила нору
в коріннях дуба: в ту пору́
вони ще товаришували
та жити по сусідству стали,
тож треба вам розповісти́,
що з ними сталося в житті.
Минуло часу не багато,
як народились лисенята.
Пташки у яструба тоді
теж вилупилися в гнізді.
Отож – ідилія, та й годі:
лисиця полювати ходить
у ліс, а, часом, і в село,
щоб молоко завжди було.
Шуліка теж полює з неба,
бо пташенят кормити треба,
та якось, мов наврочив хтось,
бо полювання не вдало́сь.
Побачивши – нема лисиці –
схотілося підступній птиці
забрати двоє лисенят
в гніздо на харч для пташенят.
Приходить матір з полювання –
пропали діти, скрізь мовчання
та кров, сліди пташиних ніг –
збагнула, хто зайшов до них.
ххх
І не помстишся: височенний
дуб виріс... Поряд гай священний
ріс біля лю́дського села –
там в жертву хтось приніс козла.
Птах повертався з полювання –
схопив, поніс до гніздування
те, що було на вівтарі.
Жар в нутрощах не догорів –
вітрець подув, вогнем спокути
гніздо вмить спалахнуло всюди
і впало вогнищем згори.
Приходили до дуба люди
події зрозуміти суть.
Мораль: хоч як людина судить,
на світі є ще Божий суд.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928950
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2021
автор: Анатолій Костенюк