[i]Зжовтіло, зсохлось,
Ніби спалене живцем,
Віддати соки
Мало для берізки.
«О моє листя!- тужить деревце,-
Рве вітер коси… й гомоніти ні з ким.»[/i]
Природа – сонна.
Тільки ноту голосну
Взяла ворона –
Хриплий спів зимовий.
Берізка ж кличе лагідну весну,
Де солов’ї співають про любов їй.
[i]Ключем лелеки
За весною линуть вслід.
Вона далеко
Йде погостювати.
Стоїть Безлиста, ница, в сумі віт,
А люди й ті – сховалися до хати.[/i]
"Спи, сіромахо, -
вбогій відповім, -
повернуть пта́хи
Ве́сну променисту.
І в теплий дощ, під урочистий грім
Розкішні коси забуяють листям…"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928451
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.10.2021
автор: Білоозерянська Чайка