Лечу, біжу, їду до тебе, мій безцінний, мовчазний, самий надійний друже!
Я так скучала за тобою всеньке літо, думками літаючи по кожній доріжці і тих непомітних маленьких стежинках, де не кожна людина ходити осмілиться...
А я - бачиш, ходжу, бо добре тебе знаю: ти надійний і не дуже говіркий… умієш держати людські секрети. Цим ти мене й полонив.
Все думала, як ти переносиш жарке літо, чи буревії тобі не нашкодили, чи буде нагода зустрітися хоч осінньою порою. Влітку стояла жара і мені, як напевне, і тобі, було не до зустрічей…
Дякувати Богу, що дощі порадували в кінці літа, напоївши добре землю, ще й перші осінні дні постаралися - задощили… Мої думки і надії про нашу зустріч ожили, як квіти після тихого дощу. Значить, доля дає шанс нам зустрітися...
Недовгі збори в дорогу, бо радість переповнює душу. Вперед, на зустріч!
Швидше б вирватися за місто, а там вже свобода, бо двадцять кілометрів для машини – не велика відстань!
У дорозі також бувають приємні моменти. Рівна гладь асфальту аж здивувала! Минулого року тут машини стрибали по таких вибоїнах, що в мене зуби цокотіли, бо все не міг «Автодор» закінчити «великий ремонт» 20-ти кілометрової дороги, яка пролягла в сторону Лебедина. Ремонт затягувався роками. А цього року, слава Богу, сталося диво – закінчили ремонт і головне – без «залишків якихось слідів», як було раніше: то десь «не залатали» кусок дороги, чи дорожні знаки швидкості руху забули зняти, які поставили ще при ремонті дороги.
Все зроблено «чинно і благородно», аж гордість переповнює душу за наш «Автодор». Подумалось, що «як захочуть, і не вкрадуть», то в нас також можуть зробити не гірше, ніж в Європі.
Тож, з першими промінцями осіннього сонечка і гарним ранковим настроєм зустрічаюся зі своїм давнім мовчазним другом. Він уже змужнів за ці роки, скільки його пам’ятаю, а це більше четверті століття, але такий-же стрункий і мовчазний. Не кажу про себе, як я змінилася за цей час, бо хіба жінкам більше нічого робити…
- Вітаю тебе, мій друже! Як ти живеш? Бачу дощики напували тебе, он ще невеличкі калюжі стоять у ямках… і молоденький мох зеленіє.
Десь високо вгорі легенько загойдалося соснове верхів’я, немов вітаючись…
Свіже соснове повітря аж п’янить… і пахне грибами… значить, веселою буде наша зустріч!
І, ступаючи по м’якому моху, пішла до знайомих сосон - сестричок, берізок і дубків по давно ходжених - переходжених стежинах…
Високо десь у верхівці сосни обізвався дятлик, напевне, теж вітається з відвідувачами лісу. Дятлику, доброго ранку тобі, рання птахо! Так високо забрався, що не знайдеш його у високому сосновому верхів”ї, тільки нагадує про себе розміреним тук - тук, тук-тук .
Тут і сонечко піднялося, освітило лагідним промінням знайомі доріжки і прослало світло аж до землі.
Яка чарівна благодать отак спокійно походити в сосновому лісі! Яка велич і краса навкруги! А повітря, свіже і легке, тільки в сосновому лісі воно таке… Дихаєш і не надихаєшся, аж захоплює подих!
Отак, тихенько переступаючи з одної містини на другу знаходжу грибочки: білі, польські, трапляються маслюки, піддубники, сироїжки та інші. Мене цікавлять тільки білі та польські. Знайдеш красеня білого чи польського і обов’язково шукай поруч другого, бо вони ростуть в парі, а то й сімейками…
Щоби якось орієнтуватись, не нашкодити природі, де знайшла гриб - ставлю відерце і ходжу навкруги того місця, примовляючи «де росте один, там і другий, де другий – там і третій»...
Обов"язково потрібно дякувати тій місцині, дереву, небу, за подаровану радість. Так само у них попросити, якщо грибів не знаходите. Обійму сосну чи берізку і попрошу їх: «підкажіть сестрички, де у вас тут грибочки сховалися»? І обов’язково підкажуть. Ці золоті правила майже завжди спрацьовують, за винятком, коли грибів у лісі майже немає. Ні в якому разі не виривати кусками мох, наче дикі свині! Для зручності - вибрати невеличку палку, щоби відгорнути десь листя, кущі папоротнику чи кропиви, гілля і т.п., не причиняючи природі шкоди.
Не вважаю дивним говорити з природою: деревами, кущами, квітами, небом чи землею. Натрудилися ноги чи очі, стану коло сосни чи берізки, обійму її, подякую за подаровану радість і красу і обов’язково знаходжу поруч гриби.
Улюблена приказка про те, що «твій гриб тебе жде» також перевірена і підтверджена великим досвідом. Не важливо, в яку годину, чи день збираєш гриби. Важливо – ЯК! Коли народ, мов стадо, пробіг по лісу, порозривав мох, позбивав гриби, насмітив і поїхав – це не тихе полювання… і, напевне, природа так і віддячує «таким горе - любителям природи»…
Радію кожному знайденому грибочку, а вони (немов зі мною граються), поховалися то під кущиком, то в кроні сосни, то з м’ягкого моху висунулась коричнева шляпка, то в ямці, де більше вологи. А білий знайшов собі схованку в купах сухого гілля, йому тут комфортно: і тепло, і вологи з сухих гілок можна попити і головне – ніхто з «бігунів» не зіб’є, не наступить ногою на шляпку.
Часто люди вихваляються кількістю зібраних грибів. До цього питання ставлюся спокійно, з філософським підходом. Скільки тобі виділено - за це й дякуй! Сьогодні – на сковорідку, завтра – повне відро чи три! Витрати на поїздку окупляться кількістю зібраних грибів – відмінно! Не окупляться – нічого страшного. Головне, то інше – безцінна насолода побувати в тихому сосновому лісі!
Відпочивши душею, надихавшись свіжим сосновим повітрям, аж голова кружиться, виходжу із лісу з вірою, що скоро знову зустрінемось…
Дякую, мій вірний друже, за гостинність, подаровану Тобою радість і красу, те неоціненне, що називається одним словом – Благодать!
Вірю, що не раз ще зустрінемось тихою осінньою порою. Он, бачиш! При під’їзді до Тебе висить гасло «Ввійди в ліс – другом!" Мудро сказано, я навіть в думках замість тире поставила собі букву «з» … гарно було б, якби більшість людей задумалась і змінила своє споживацьке ставлення до Тебе.
В. Ф. – 30.09.2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927839
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.10.2021
автор: Веселенька Дачниця