/вільний переклад А.Ахматової./
Стисла руки у чорній вуалі –
Вид чому сторопіло-блідий?
Він прийняв усю терпкість печалі –
Напоїла ущент… не суди.
Як забути? Він вийшов непевно,
Перекошений… зник його світ.
Як спускалась – в очах було темно,
Бігла притьмом за ним до воріт.
Я кричала, що все було жартом,
Якщо піде - помру, згасну в тінь.
Посміхнувся печально: «Не варто…»
І додав ще: «Під вітром не стій.»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927824
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.10.2021
автор: Білоозерянська Чайка