Між листопадів забрели мої дороги…
Й літа стрімкі, як в серпні зорепад.
І сипле золото осіннє до порогу
Холодним ранком поріділий сад.
Ще хочеться радіти кожній миті,
Низати їх намисто у разок,
І святкувати день у білім світі,
І біля добрих див спиняти крок.
Радіти слову, що жене знемогу
Крізь відстані з любов’ю і теплом,
Й протягнутій тобі на допомогу
Чиїйсь руці… І цінувать добро.
Й дощем осіннім, що спустився з неба,
Замилуватись, щоб на всі віки,
І миті, що даровані для тебе,
Нести, мов скарб із Божої руки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927238
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.10.2021
автор: Людмила Пономаренко