Подарувала жовту осінь мені доля,
Вплела у душу сивий вітер і роки,
А я життям, немов окраєчком від поля,
Іду напитись до таємної ріки...
Іду туди, де так безслідно і цнотливо,
Де стихли раптом всі придумані птахи,
Де світ народжується в зраджене "можливо"
І розплітаються невпевнені шляхи.
А я іду...а ти куди? Невже зі мною?
Тобі так хочеться? Ну що ж, тоді іди...
А там, ти знаєш, там тумани над рікою,
А там написано на камені : куди ?
А там завжди: Чи є ...чи просто не існує...
Там очі дивляться у мрію без надій...
А там на березі безвихідь хтось малює,
Неначе скупчення заплетених стихій.
Тобі так хочеться? То ж спробуй, не вагайся,
Тобі дарую своє зношене взуття,
Лише тепліше, дуже прошу, одягайся,
Бо ти з ілюзій вийдеш прямо у життя!
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926869
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.10.2021
автор: Sukhovilova