Літа її в полоні сивини…
І горенька навколо – ціле море…
Не повернувся син її з війни…
Ніхто її голівку не пригорне…
Вона ж одна-однісінька. Одна…
Ще самота в куточку дише болем…
Надто далеко вся її рідня,
Тож найчастіш бесідує із Богом…
Увечері помолиться і вдень,
Аби здолати почорнілу тугу,
І для синочка слово теж знайде,
І доленьку пожурить за наругу…
А дні біжать… І спину їм нема…
Історія не зна перепочинку…
«Невже навіки в цій душі зима?» –
Міркує ніч, вдивляючись у жінку.
І чує: « Хоч у сон прийди, мій синку…»
1.10.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926788
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.10.2021
автор: Ганна Верес