Торкнула землю темна ніч.
Зоря вгорі замерехтіла.
Ти бігла вдаль, йому навстріч,
Ти так давно цього хотіла.
Він раптом став, за пару кроків.
Ти зупинилась й кинулася в плач;
- Я змарнувала стільки років,
Пробач, мене, прошу, пробач!
Ти стільки часу не до нього йшла,
Вуста чужі тебе все цілували,
Не з ним ти в ліжку ночі провела.
І рукі не його, в обіймах затискали.
А він смиренно свого часу ждав.
Змирившись з долею жорсткою,
Бо, ще колись давно пообіцяв,
Що буде поруч, назавжди з тобою!
Тепер же ти на відстані руки,
Тремтиш від почуття провини.
Нарешті ваші з ним стежки
зустрілися. І мов завмер годинник.
Ти дивишся на нього й розумієш,
Що ось цього мені і бракувало.
Коли він поряд, бездиханно млієш,
У тебе ще такого не бувало.
Він підійде,візьме тебе за ручку
І тихо мовить слово; -"Захищу"!
Одягне без вагань тобі каблучку.
Одразу ж знову перехопить дух.
А ніч, давно взяла усе в облогу.
Лиш місяць виглядає з-за озерця.
Потрібно всеж сказать, спасибі Богу!
Що об'єдналися в союз два серця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926029
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.09.2021
автор: RomaSolo