Душа старцює, хоч би тіні тінь
Вхопити і прожогом бігти в осінь -
Під небом у дощів розради просить,
А звідти лишень позирки святі.
І сум вселенський - випраний вельон,
Від опадів солоних кам"яніє
І важко шурхотять пудові вії,
Одвічний накликаючи прокльон.
Душа старцює - сниться жебраку,
Новенький човен хвилі розсікає,
Оклунок див і ні кінця, ні краю
Тій осені... За кладочку хистку
Сріблястий Янгол, учепився скраю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925913
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.09.2021
автор: Ліна Ланська