Закрапав дощ з цеберка небосхилу
Мені за комір - любощі вдає,
Наївно так, неначе свою милу
Коханий дражнить, щиро заграє.
А вдома сухо й тепло, тільки осінь
Лоскоче скло, вдає, що це лиш гра
Її бешкетна - розігралась зовсім,
Але, як все, мине і ця пора.
Нестерпне те, що зветься тимчасовим,
Сповитим драмою нелегких почуттів,
Коли пів ночі думаєш над словом,
А вранці кажеш інше, ніж хотів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925905
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.09.2021
автор: vero.ronica