Напрочуд теплий серпневий ранок…. Легкий туман ледь- ледь припав до землі…Здаля виднілися квітучі, пишні чуби лопухів і де-не де, мов загубилася трава, кілька стеблинок ніби підглядали за всім, що навкруги.
Так і Він вкотре озирав довкола і закидав вудочку в ставок. За звичкою, озираючись потирав руки. За мить догнала думка - Щось так клює паршиво - і чи здалося, чи й справді сприйняв легкий плескіт води.
-Тю, - сам собі, -цікаві звуки і хто б тут, нині мав бути? Здається звечора , один я був на дачах. І знову насторожений погляд на червоний поплавок. А він гойдався на тихеньких, веселкових хвилях, подібний загубленому кораблику. Вода рябила, переливалась і перший відблиск сонця відбивався в його очах.
Зникав туман, топився в воді. А чагарник, пробуджувався від сну, листочки скидали росу, ледь помітно підіймалися, тягнулися до сонця. Десь здалеку крикнула качка, вмить, неподалік якась їй відповіла і знову сплеск води…
Та що це тут, хіба так близько може бути качка? І не боїться, ото дива! Він пригинаючись, тихо піднявся. За метрів десять, ближче до берега, біля зілля, спиною до нього, по пояс у воді стояла молода жінка. Довге, солом`яного кольору волосся, розпливлося по воді. Вона, раз- по - раз руками, бризкала воду на плечі.
Він вмить руками став протирати очі, там, поміж зіллям і чагарником туман іще не зник. То ніби русалка - підкралась думка… Та ні, здається ж я вчора не пив, якась мура в голову лізе… Що за чортівня! Поглянув на поплавок , той- все гойдався, здавалось з вітром сперечався, ніби проявляв свою непохитність. Лиш пару кроків зробив вперед, присів, роздвинув листя чагарника. Оголена жінка долонями торкалася води, повільно поверталася до нього.
Немов злякався та все ж тихо,
- О ні!- рукою прикрив очі. Та вмить роздвинув пальці – А груди! Мабуть уста дитини, ще не торкалися цієї краси! Напевно очі світлі, якби ж то ближче підійти, але ж злякаю. О, Боже, що за думки, чому так бешкетують…
Раптово, поспішаючи, вона зібрала волосся в гумку й піднявши руки догори, кинулася у воду. За мить, подібна рибі, розвернулася, лягла на спину. Той сплеск води і її стан манив до себе, в душі бажання - іще, хоч раз, подивитися. Закляк на місті, не відвести очей. Звісно не русалка – врешті, подумки зробив висновок, але ж красуня…
Вона ж, розставила руки в сторони, злегка дріботіла ногами, упевнено трималася на воді. І майже непомітно пливла в сторону білого латаття. Від хвиль квіти злегка підіймалися і опускалися, одночасно мінливо виблискували на сонці.
Таку картину, чи й колись побачиш… Його чоло змокріло від поту, по жилах розтеклась гаряча кров.
- Та, що це,- пальцем струсив краплину з носа. Враз по спині пробігли мурашки. Ні-ні, в такі роки, на таких красунь задивлятися не варто.
Геть від напруження, відчув, що тіло заніміло. Ніби той робот, повільно повернувся до вудочки.
- Мабуть я голову втрачаю, - сам до себе.
Згадалось… Колись з дружиною доволі накупався. Насолодився її устами. Та, чоловіча ненаситність, бентежила все тіло. Були часи…сама природа шепотіла про кохання. Але ж наситився…
Чорт забирай, що за дитячі роздуми… Але ж красива, витончений став і молода. Я ж шостий рік, як одинак. Й мені вже скоро сімдесят, а хай би, ще хоча би на якусь мить торкнувся я, того рідного плеча, з яким прожив своє життя. І, як колись, притулився до щоки.
Почув сильніший сплеск води, чув качки крик і прислухався в тишу. Цікавість все ж перемогла, різко піднявся, подивився в її сторону. Вона на березі, в чому мати народила, рушником витирала волосся. Він все ж не спромігся відразу присісти. Жінка, чи дівчина й не розібрати, напевно помітила його. Різко розвернулася і зникла за кущами глоду.
Кілька секунд… вже безнадійний погляд на поплавок. Той несподівано різко затремтів і раз- у - раз, то топився, то виринав.. Сполоханий, від здивування вирячив очі, поспіхом потягнув вудочку. На гачкові тріпалася щука.
-Ого! Пролунало над водою, здійнялось ввись і поступово, вже тихіше зникло вдалині.
Щука, розміром не менше сантиметрів сорок, вигиналася, намагалася зірватися з гачка. Де й сила взялася, різко потягнув до себе.
Щука виверталася, розбризкуючи з себе воду, тріпалася на траві. На його обличчі розплевлася усмішка, в захваті дивився на неї,
-Оце так улов! Як одну рибку вже не в змозі спіймати, то нехай хоч ця, нарешті потішить мою душу.
30.08.2021р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925469
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2021
автор: Ніна Незламна