я так люблю, коли ти помираєш,
і малювати більше не даєш
по блідій шкірі - тонким лезом граюсь.
цілую кров - зриваю брами меж.
я так люблю ті на губах порізи:
кривавий джем, належний лиш мені.
твої легені - то мої ескізи,
зруйновані й знетямлені вві сні.
я так люблю ту синяву на стегнах,
твій млосний погляд, те, як ти хрипиш.
незбагненна сама у собі жертва,
хребет, зінутий болем мов комиш.
я так люблю, коли ти просиш більше.
дихання слабшає, немов весняний сніг.
твій скрик - оці червонобарвні вірші
для мене. бачу в цьому їдкий гріх.
я так люблю твої тендітні кістки.
для них батіг - бажаніша краса.
залізним обручем давлю зап'ястки в дризки.
хапаю вітер, що в тобі згаса.
я так люблю мої сліди на шиї:
вона спотворена мотузками зі стель.
моя любов - твої вологі вії,
твій подих, гарячіший від пустель.
я так люблю ті бульбашки у ванні:
повітря, що колись було в тобі.
я так люблю, коли ти помираєш
і з плачем посилаєш смерть мені.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925294
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2021
автор: Єва Рубентем