На пеньку сидить Павло
І смалить цигарку,
У задумі поглядає
На свою Наталку.
Як та втомлена й сердита
Картоплю копає
Й раз за разом із чола
Піт свій витирає.
Він їй, ніби, співчуває:
- Якби сина мала,
То тепер оцю картоплю
Сама б не копала.
Тобі треба було сина
Раніш народити,
Тоді б він допомагав
Копати й садити.
Вона йому: - Того сина
Ти б лиш зміг навчити,
Як сидіти на пеньку
Й цигарки палити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925236
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2021
автор: М.Гомон