Скотився ранок яблуком несмачним
В суху траву нескошеної осені.
За все, що є, не можеш бути вдячним,
Лишень листам твоїм, письмом столоченим.
Шурхоче цмин, обернений у золото,
Піском умитий, свячений в молитві.
Усе, що цінне, надвоє розколото,
У змазі з часом програна гонитва.
Пора пожнив'я, сіяного поспіхом,
Медового пожухлого цвітіння,
Січі непевного, вслухаючись у порухи
Стебла хиткого - кволе шепотіння.
Коли б втопитись в течії безсмертя,
У ній знайти утіху та загоєння,
А доти ждати в точці перехрестя
Солом'яних листів та заспокоєння.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924752
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.09.2021
автор: vero.ronica