Чути в небі легкий клекіт знов, журливий.
Виплив із-за хмари журавлиний клин.
Побачив синочок малих журавляток,
схвилювавсь... ви б чули, як втішав їх він:
"Ой летіть, журавки! Ой летіть, маленькі!
Знайте, дуже любим і чекаєм вас.
Хоч і посмутніє гай наш, поле й річка...
нема в світі краю кращого, ніж наш.
Залюбки віддав би свої черевички,
теплу свою шубку, шапку і піджак,
щоб прикрили лапки, щоб зігріли крильця.
Кожен, якби можна, зміг вчинити б так.
Знаєм, що летіти треба вам, рідненькі.
Зими не жаліють крилечок малих.
Та чекати буде з нами сад і хата,
клекіт ваш веселий у днях весняних."
Усміхнулась мама, усміхнувся тато.
Залишивсь в серденьку доброти урок!
Вміє життя вчити... гарно і багато,
щоб ріс добрим й мудрим кожен тут синок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924713
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.09.2021
автор: Надія Башинська