Вже вкотре йду у ті сади,
В яких любила так кохатись ти,
Сідаю біля яблуні на лавці
І згадую супроти самоти.
І чую вітер-подих твій
І млосність спеки у душі своїй,
Якісь химери хворі все малює
Незримий пензель наших безнадій.
Нехай тепер неразом ми,
Блукаємо, як зайди, між людьми,
Але колись купалися у мріях
Два наших сонця, вирвані з пітьми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924400
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.09.2021
автор: Ти-2