«ГАРЯЧА ТОЧКА»

Як  відвозили  гостинці
До  батьків  на  дачу,
Прихопили  й  двох  онуків
Старим  на  додачу.
Вони  кажуть:  «  У  селі,
Краще,  ніж  на  Кіпрі.
Будуть  їсти  вареники
Кожен  день  в  макітрі.
На  городі  і  в  саду
Овочі  та  фрукти,
То  ж  не  треба  купувати
З  нітратом  продукти».
Бабця  ніжно  онучат
Взялась  пригортати.
«Мої  любі  янголятка»,-
Стала  промовляти.
Далі  каже:  «Не  сумуйте,
Буде  добре  з  нами,
Нехай  трохи  відпочинуть
Ваші  тато  й  мама».
Заспокоїла  дітей:  
«Скрізь  можете  гратись,
Тут  у  нас  дуже  спокійно,
Нічого  боятись».
Хлопці  все  це  зрозуміли
Й  щоб  відвести  душу,
Зразу  ж  видерлись,  як  мавпи,
На  старезну  грушу.
Облили  півня  водою,
По  даху  стрибали
І  «Ура!  Привіт!  Свобода!»,-  
Весело  кричали.
Свиня  рилась  у  дворі  ,
Як  її  уздріли,
Щоб  удар  не  стався  з  нею,
Капелюх  наділи.
Яблуками  по  мішенях
Прицільно  стріляли,
Тільки  замість  горобців
У  курей  попали.
По  двору  із  тих  курей
Скрізь  літало  пір’я,
Навіть  кіт—старий  Мусій  
Не  впізнав  подвір’я.
Амнезію  знайшли  в  нього,  
Тож  не  зволікали,
Свіжим  медом  з  гірчицею
Його  лікували.
Він  ледь  вирвався  живий
І  від  переляку
З  диким  криком  на  дереві
Вчепивсь  за  гілляку.
Не  заходив  довго  в  хату,
Боявсь  ескулапів,
Хоч  так  їсти  хотілося,
Аж  свербіли  лапи.
Ну,  а  потім  заходились  
Ліпить  чебуреки.
Бабка  скаржиться:
«Не  діти,  це  якісь  абреки».
А  як  грались  в  індіанців,
Добре  розважались,
Так  ,  що  з  двору  поросята  
Десь  порозбігались.
Розмальовані  мармизи  
Глиною  і  соком,
Перекинуті  корзини,
Діжка  лежить  боком.
Із  кописток  поробили  
Собі  томагавки,
Що  й  забився  пес  в  солому,
Лежить  і  не  гавка.
Бо  Полкан—то  пес  розумний,
Причаївся  тихо,
Краще  з  будки  не  вилазить,
Може  статись  лихо.
Раз  дідусь  проснувся  вранці,
Кричить:  «Гей,  Марусю!
Хто  мені,  коли  я  спав,
Пофарбував  вуса?
Підстрелено  гусака,
Шкандибає  квочка,
Це  не  моє  господарство,
А  гаряча  точка».
Так  за  днями  дні  проходять,
Так  тижні  минають,
Ні  хвилиночки  спокою
Старенькі  не  знають.
Ото  ж  дідусь  і  бабуся  
Не  можуть  діждатись,
Коли  вже  їм  прийде  час
«З  полону  звільнятись».
Як  приїхали  батьки
Хлопців  забирати,
Перші  радісно  старенькі
Вибігли  стрічати:
«Халамидників  оцих  
Швидше  забирайте
І  на  вишкіл  вчителям
В  школу  віддавайте.
А  якщо  оцю  «орду»
Мусять  ще  й  навчати,
Треба  працю  вчителів
Дуже  поважати.»

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923794
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.08.2021
автор: М.Гомон