[b]Ганна Демиденко [/b]
[i][b]«До Волі…»[/b][/i]
[i] (Збірка поезій)[/i]
Видавець - ТОВ «Нілан ЛТД»
[u]Вінниця – 2021[/u]
Наклад - 100 прим.
Об’єм – 220 стор.
Тверда палітурка
1.
З радістю отримав від Ганни Демиденко нову її книгу віршів «До Волі…». (Це вже дев’ята її поетична збірка, що вийшла друком.) Я не тільки прочитав всі вірші, я ще деякі з них зачитував знайомим, а також давав охочим книжку читати. Людям подобаються прості, зрозумілі, технічно досконалі вірші Ганни Демиденко. Лише від декількох книголюбів почув зауваги такого роду – хоча кожен з віршів сам по собі гарний, але, читаючи збірку, помічаєш, що чимало віршів оповідальні, однотипні, ніби варіації на одну тему.
Я спробував поміркувати над тим чи є впізнаваність, одноманітність, оповідальність об’єктивними критеріями якості художнього твору.
Підемо по порядку.
Отже, чи є новизна ознакою «справжності» мистецтва? Мабуть що ні. Тому що новизна суб’єктивне відчуття - нове для одного читача, буде вчорашнім днем для іншого. Реакція на прочитаний вірш може бути різною.
Один читач вигукне: «Як цікаво! Мені таке й на думку не спадало».
Інший скаже: «Я бачив і відчував так само, а написати так чомусь не зміг».
Третій подумає: «Банальщина! Щось подібне я вже зустрічав в інших.»
Хтось чекає від авторів уміння знайти своєрідну, оригінальну подачу. А хтось готовий асоціювати свої почуття з досить банальними текстами - такими, як слова поп-пісень або шаблонних вітальних листівок. Як кажуть: «На колір і смак товариш не всяк».
Щодо одноманітності. Петрарка написав для Лаури 366 сонетів про своє нерозділене кохання. Гадаю десь на 180-му сонеті будь-який читач скаже собі, що вірші хоч і гарні, але дуже вже одноманітні.
Розумію, що аналогія не зовсім вдала, проте, якщо пекар випік 100 однакових пиріжків і задовольнив 100 дітей, які їх з апетитом з’їли, то чому 100 віршів написаних приблизно на одну тему, не можуть сподобатись 100 читачам?
Поетеса обрала собі творчу ниву, на якій постійно трудиться, вирощує одну культуру – пише вірші, але як не може бути на грядці абсолютно схожих двох морквин так і не може бути абсолютно схожих віршів. Кожен овоч ( або вірш) гарний, смачний, корисний, навіть при всій їх подібності до інших.
Щодо оповідальної стилістики в віршах. Варто сказати, що давно вже існує в літературі такий жанр, як наративна** поезія. В цих віршованих творах розповідаються сюжетні історії, зображуються історично-культурні події чи думки автора поетичного твору, щодо них. Тому і така поезія має свого читача. Не всім же хочеться читати складні, головоломні, незрозумілі або зовсім позбавлені сенсу вірші неофутуристів, символістів, концептуалістів і т.п. Знову ж таки: «Кожен Івась має свій лас».
2.
Вірші в збірці «До Волі…» згруповано в декілька, можна сказати, класичних розділів : «Любов до України», «Історична тема», «Митець на сторожі мови і його роль в суспільстві», «Любовна лірика», «Пейзажна лірика», «Війна на Донбасі».
Не можуть бути банальними вірші про любов до рідної країни, про війну, яка і досі триває, про біль і сльози матерів, навіть якщо читач читав на цю тему вже доволі творів.
[i] Поховають бійця, як належить, як слід,
Та від того матусі не легше.
Смерть і цю проковтне Україна і світ?
Втрата сина далеко не перша.[/i]
«Привезли чоловіка із зони АТО» (стор. 168)***
Ганна Демиденко філолог за освітою. Може тому поезія її головний засіб самоствердження і дієвий важіль творчої активності. Поезія для неї – це форма існування.
[i] Люблю поезію й свою творю давно,
Не знаю ще творитиму допоки…
Чи то від Бога так мені дано,
А чи гашу душі у ній неспокій.[/i]
«Люблю поезію»(стор. 82)
Поетеса бере на себе задачу осмислення соціальних та історичних травм, складних суспільних питань,
[i]По краплинці збираєм історію
Із архівів таємних, гробниць,
Хоч була вона надто зашторена,
Обізвалась гучніш громовиць.[/i]
«Скільки ж їх!» (стор. 71)
Не обов’язково слова поета мають розходитись на цитати. Це можуть бути прості слова, Образи і думки.
[i] Чи ж не талановита Україна,
Коли куди не кинь – живий поет?
Оспівані не раз верба й калина,
Тополя з вітром, навіть очерет.[/i]
«Талановита Україна»(стор. 39)
Поет – як музичний інструмент, вібрує, звучить, реагує на внутрішні і зовнішні порухи і збудники.
[i] До осені вже просяться літа…
Візиткою – сріблясто-білі скроні…
Давно без танцю вечори й свята,
Але поезій дозрівають грони.[/i]
«О музо, не дозволь душі старіть!» (стор. 81)
Поетеса живе дійсністю. Її поезія не є втечею від реальності. Немає бажання ухилитися, втекти, сховатися від безрадісних фізичних і психічних аспектів реального життя в світі примарному, вигаданому. Її особистість не прагне поринути у світ ілюзій і фантазій. Її поезія про суще.
[i] У українця й хатка, як картинка,
І в хаті не бува порожній стіл:
Там сало й хліб, і молоко у кринках,
І хрін з горілкою, і з огірків розсіл.[/i]
«Талановита Україна»(стор. 39)
Вірші Ганни Демиденко - це слова, надиктовані її серцем, бо торкаються найглибших почуттів. Поезія передає внутрішнє прагнення поетеси жити в гармонії з навколишнім світом, допомагає поділитися найсокровеннішими думками.
[i] Із сивиною роки обнялись,
Намалювали і сліди печалі.
Змінились – не такі ми, як колись,
Бо з юністю назавжди розпрощались.[/i]
«А ми пливем… в однім човні» (стор.102)
Здавалося б про кохання скільки вже всього написано. То що, доволі вже може про нього згадувати, бо це неоригінально і банально?! Ні, не доволі! Люди писали, пишуть і будуть писати.
Ось рядочки з вірша Ганни Демиденко з розділу любовної лірики:
[i] Немов осінню, тепло-ніжну казку,
П’ємо удвох цей трунок чарівний,
Де все переплелось: і сивина, і ласка,
І почуття невинної вини…
Тікають сни у щастя позолоті,
Їм поміститись важко у душі,
А ми удвох над вічністю в польоті
Й вогонь кохання ллється у вірші.[/i]
«Зустрілось кохання» (стор.103)
А скільки в світі літературних текстів існує описів природи, зокрема серпневого пейзажу. Та все одно, спраглим до слова варто почитати і такі рядки зі збірки «До Волі…»:
[i]Ідуть-пливуть тумани над землею,
Купають сірі ноги у воді,
Розбуджені ранковою зорею
Ховають віти в мокрій бороді.[/i]
«Такий він – серпень» (стор.132)
Книги віршів в наші дні найчастіше випускаються автором для самого себе, щоб, так би мовити, «підвести риску під етапом творчості». Якщо сторонні люди (спонсори, меценати) вкладають гроші в видання книг Ганни Демиденко, значить, ці книги того варті.
--------------
Євмен Бардаков
21.08.21
* - переінакшено рядок вірша Ліни Костенко - «Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі».
**- Наратив – (англ. і фр. narrative — розповідь, оповідання, від лат. narrare — розповідати) - сукупність пов'язаних між собою реальних чи вигаданих подій, фактів або вражень, які складають оповідний текст.
*** - в дужках назва вірша і номер сторінки в збірці
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923596
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.08.2021
автор: Віктор Ох