Живуть всередині нас міні-істоти.
Міста будують важкі неокласичні.
Й воюють хижо бува в нашому тілі.
Не знаю, може, таке правило люте
Життя матери¹, що світ, як по лекалу?
Подібні люд і мікроб, ніби з копірки?
Тому, відчувши себе вельми самотньо,
Бо в серці буде гірчить настроєм болю,
У тиші їх оживляй спогадом, мила!
Вони маленькі, смішні і непомітні.
Ще й поважають, бо ти – Всесвіт величний.
Така незрима для них, дивна і рідна.
З тобою раді любить затишну осінь
Й опале листя її, й вітер з дощами.
І знаєш, миле дівча, справді, чарівно,
Що ти і кожен із нас їм – піднебесна.
Тому благаю – не плач, рідна, не варто!
Вони з тобою завжди. Чуєш, маленька?
[i]17.08.2021[/i]
[i]¹Матера — матір, неологізм української блогерки Каті Бльостки
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923454
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.08.2021
автор: Файна Торрі