«Ти вільна, птахо, вибирати напрям»,
— чому слова ці в сутінковім місті
такі болючі простотою зваби?
такі пекельні і кусюче рідні?
Щодня питаюся в розумних цього,
от тільки знаючим байдуже навіть
питання чути з дурнуватих країв,
бо там не може існувати слово.
І ось, блукаючи, по місті в тиші
самотню птаху перестріну раптом,
немов із казки — золотаве свято!
чому вона так чарівливо дише?
Думки почувши, оченята птахи
раптово глянули з вогнем у душу,
такі суворі, взагалі неслушні!
і страх скував, і невдаванно взнаєш...
Що смерть — акторка, в незрівнянній вроді:
комусь звичайна з підземелля пані,
для мене — птаха, що співа незнане
приємним голосом в оцій пригоді!...
Та не сьогодні забере з собою!
«ти вільна, птахо, вибирати напрям,
якщо це місто не приносить радість!»
— вона кричала ці слова мольбою.
І я почула, я почула — справді!
життя мізерність в спорожнілім місті,
тому я завтра покидаю, звісно,
ці хворі стіни! і безмежно радо!
я вільна птаха вибирати долю
завжди приємну, щоб не бути злою.
[i]03.08.2021[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923370
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.08.2021
автор: Файна Торрі