На краю провалля заглядає вниз
Вдивляється в сіру безодню.
В безжальних очах ані сліду душі,
Лиш злоба жорстока, холодна.
Зруйновані замки давно вже позаду,
Нічого святого немає.
Мечем безупинно рубаючи правду,
За ними весь всесвіт палає!
Сталева броня почорнілі від крові,
Диявольські іскри в очах.
Немає ні страху, ні жалю, любові,
На горло ступає нога.
Безславні в кривавих діяннях своїх
Пізнали давно насолоду, -
Крокують світами шеренги мерців
Ковтаючи кров наче воду.
Горами кісток руїни завалені,
Їм честі не треба й хвали.
В смертельній агонії залиті напалмом
Згорають безслідно мости!
Лиш попелом стане остання фортеця
Й на порох розсиплються лати! -
Об камінь затупляться гострі мечі
І впадуть безсмертні солдати!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923204
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.08.2021
автор: mechanical_patriot