Сіренький кіт вмостився під парканом,
Чому ж це так йому не повезло?
Це хтось із дому кинув у вигнання,
Та він на них все ж не тримає зло.
Сидить брудний, голодний, одинокий,
Сумні думки приходять раз-у-раз.
Він у зажурі ще й такій глибокій,
Та добре серце пробачає без образ.
Та добрі люди котика годують,
Хтось кине шматок хліба, чи м"ясця.
Знайдуться ті, що із кота глузують,
Бо цвіллю розцвітають в них серця.
Та кіт не їсть, бо зараз не до того,
Ось снігом замете усе зима.
Нема того, ну хто б подбав про нього,
Нащо йому надіятись дарма ?
У реп"яхах худенька його спина,
Колю́чки він повільно витяга.
А у душі така вже порожнина,
Кошачу усю душу обняла...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923068
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.08.2021
автор: Н-А-Д-І-Я