вулиця тулиться в закислені вікна
її не боюсь, бо давно безкиснева.
вулиця нишпорить, кличе до себе,
хоче убити в мені чоловіка
хоче забрати нас із тобою
недопоетів з безладом в шафах
інопланетним вкривається шаром
вулиця,
поки не поспіша ти
стягуєш межи лопаток істину
слізну,
злісну та необізнану.
/наче мене/
вулиця звісила руки донизу,
вимкнула варгами гасову лямпу
разом із нашими коливаннями
і моїм перманентним "кохаю"
що народжую, мов немовля я
що вбираєш, ніби Ґра́аль ти
в стінах рипучої сталінки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923035
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.08.2021
автор: дівчина з третього поверху