Чи памʼятаєш ти, мій Брате?
Ту давню пору, білу хату?
Село на перехресті балок,
Ту гору, де зимою з санок,
Коли нема куди подітись,
Катались старші і ми – діти…
І наші невеликі сіни?
А кривоногого “осліна”?
Той тихий вечір після спеки?
Коли втомилися – лелеки,
На дах наш сіли відпочити.
А ми чогось їх гнали звідти???
Як до криниці я з тобою,
Не раз ходили за водою.
Давно пропала та оселя,
І прахом стала біла стеля,
Пішли джерела із криниці,
Не стало чистої водиці.
А люди, близькі та знайомі,
Тепер нам зовсім невідомі
І навіть ми - одної плоті,
В житті завʼязли , як в болоті,
Живемо не в своєї хаті,
Чванливі стали та пихаті.
І лиш на старому “погості”,
Дідів там наших, тліють кості.
05.1984.© В. Небайдужий
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922963
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.08.2021
автор: Небайдужий