А я дивлюсь в майбутнє з оптимізмом:
Хоч влітку, хоч в зимі, хоч восени.
Бодай хоч найстрашніші катаклізми –
Я не боюсь, бо вічний дух весни
Живе постійно у моєму серці
І атмосферу спокою дає.
Я не хвалюся тим, що завжди сильний -
Авжеж бо ні! Буває, і в мені
Мелодії звучать мінорних терцій
І нот печальних флейта награє –
Але й тоді до відчаю не схильний,
Бо маю дух, гартований в борні.
Кусає за п’яту підступний ворог
І збити з пантелику норовить,
Та вловлюю його я кожен порух -
І вразити шукаю влучну мить.
Під час тортур кричу несамовито,
Від болю вию наче хижий вовк,
Але й тоді я спокоєм сповитий,
Бо голос віри в муках не замовк.
Тримаю меч в руці за слово правди
І розчищаю ним просторий шлях,
Щоб ним прийшов на землю без завади
Спасіння Жнець на істини полях.
Він принесе усім, хто не скорився
Диктатору брехні, нове життя,
Тому я досі битись не стомився
За новий світ, за людства майбуття!
Я не приймаю в серце песимізму,
Бо знаю, що прийде той світлий день,
Коли крізь втрат і горя темну призму
Настане час відновлення й пісень.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922654
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.08.2021
автор: ПВО