Спогади, спогади... Чомусь пригадалося раннє дитинство. І мої дідусь і бабуся...
ЗЕЛЕНИЙ ЯР
Село Зелений Яр знаходиться в
П'ятихатському районі
Дніпропетровської області. Колись
ці місця були майже не заселені і
називалися “Диким полем”.
***
Зелений Яр... Так називалося село, де жили колись батьки тата: мій дідусь Венедикт Никонович і бабуся Олена Йосипівна Силенки*.
Силенко — прізвище, україно-руський козацький рід. Походить від терміну СИЛА .
Жили разом із сім'єю свого сина Карпа.
Я гостювала там рідко, бо дідусь і бабуся на той час були вже старенькі, тож приїздив тато з нами — трьома доньками ненадовго, на декілька годин — провідати батьків у вихідний день. Тому знаю і пам'ятаю небагато.
Навіть мені, людині молодшого покоління, видавалося незвичним ім'я дідуся — Венедикт. І справді, дуже дивне ім'я для сільського хлопця. Раніше імена дітям давали при хрещенні, тож вважаю, що мабуть хрестив дитину дуже освічений і начитаний батюшка з витонченим смаком. Це ім'я, без сумніву, жителям села запам'ятати і вимовити було непросто:
Ве-не-ди-кт!
Тому вони його перефразували згідно місцевого лексикону — Левендик! Звісно, що бабусю тепер називали — Левендичка.
Із розповідей моїх батьків знаю, що дідусь Венедикт до революції 1917 року був управляючим у пана, а бабуся Олена — покоївкою у панни.
Мій батько — Григорій був наймолодшим із синів.
Дідусь і бабуся бачили, як виховувалися панські діти і
намагалися слідувати їм у вихованні своїх дітей. Особливо синів, їм прагнули дати гарну освіту. Тому старший — Захарій, досяг звання кандидата сільськогосподарських наук, був професором, син Іван до війни 1941-45рр. працював ректором інститута, але загинув на війні, мій батько Григорій (як і Іван) закінчив Одеський університет і до пенсії працював директором школи. І тільки один син — Карпо, не захотів учитися, хоч як примушував його батько.
Старшим донькам Євдокії і Марині дідусь дозволив вчитися в школі тілько по чотири роки, бо вважав, що дівчатам освіта не потрібна. Лише наймолодша в сім'ї донька - Олександра закінчила медінститут і все життя працювала лікаркою.
***
Відразу після переможного закінчення війни і демобілізації, воїни поверталися до своїх домівок, де їх з нетерпінням чекали. Звісно, що бабуся і дідусь також з нетерпінням чекали сина. Щодня до села хтось повертався, приблизно в одні і ті самі години, коли на станцію П'ятихатки приходив відповідний поїзд. Розходилися демобілізовані воїни по своїх домівках пішки. А на околицях сіл їх чекали всі, хто мав таку можливість, переважно діти і старі, бо молодим і сильним треба працювати.
У бабусі дуже боліли ноги і тому зустріти сина вона просила внучку Галю — доньку Карпа, їй на той час було років одинадцять. Може дівчинці не дуже хотілося щоденно, у будь-яку погоду йти за село, довго чекати, виглядати і тому вона часто казала:
- Бабусю, як я можу зустріти дядька Гришу? Адже зовсім його не пам'ятаю! Як впізнаю?
- Впізнаєш, Галю. Придивляйся уважніше до кожного. По- перше, дядько Гриша офіцер, а по-друге — він найкрасивіший від усіх хлопців нашого села.
***
Коли син Григорій приїхав з гарною молодою дружиною і донькою, батьки чомусь не дуже зраділи. Напевне, були у них інші плани на іншу невістку, свою, із свого села. Бо моя мама якось казала мені, що була свекрусі не дуже до вподоби.
Мене вперше привезли в Зелений Яр десь у дворічному віці, саме тоді батька призначили, після повернення з фронту,
директором П'ятихатської залізничної школи № 23.
Воював тато в Сталінграді, там познайомився з мамою, вона, маючи юридичну освіту, працювала слідчою в прокуратурі.
Тож до своїх батьків тато після війни приїхав з молодою дружиною і донькою.
І ось я, дворічна дівчинка, гуляю у дворі, ходжу собі потихеньку, роздивляюся. І мама слідом. Вийшли аж на вулицю. Люди ідуть, до нас придивляються, бо ми незнайомі, чужі. І майже всі, глянувши на мене, не втримуються:
- Ти диви! Отаке мале, а так схоже на бабу Левендичку!
Але, незважаючи на це, особливої уваги і любові від бабусі і дідуся я ніколи не відчувала. Найбільше за всіх любили вони внука від сина Івана, який загинув на війні — Едіка,. До того ж, він змалечку виховувався у них, поки його батьки навчатися в Одесі — батько Іван в університеті, а мама Клава у медінституті.
(Далі буде)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922553
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.08.2021
автор: Людмила Григорівна