Мамині жоржини квітнуть на межі,
Там біжить стежина, ген, у спориші.
Блимають віконця осяйним лицем,
В сонячнім промінні відлив багрянцем.
В сонячнім промінні хвіртка від воріт,
Зачепився зайчик за дощатий пліт.
Там усмішка мами на губах бринить,
Де б не йшов, не їхав, - незабутня мить.
Де б не йшов, не їхав, - мамине тепло,
Ще маленькі зморшки бороздять чоло.
З під хустини пасмо сиве, мов туман,
Вузлуваті руки, ледь похилий стан.
Вузлуваті руки пахнуть чебрецем,
Хлібом, що із печі, запашним млинцем.
Кринкою зі смальцем, молоком, борщем,
Усім тим, що завше викликає щем.
Усім тим здобутком, що дає любов,
До чого ти завжди повертаєш знов.
Й мамині жоржини, як все, на межі,
Зустрінуть привітно на яву і в сні.
16.08.21
світлина: Валентина Ланевич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922382
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.08.2021
автор: Валентина Ланевич