[i]Від цього щему – серце кволе
То спиниться, то йде в галоп.
- Дощу! Дощу!, – благає поле,
Букета сині простягло.[/i]
…Та – зглянулась. Хмарок ватага
Закрила сонця промінці.
Краплини тішать поле спрагле,
Бальзам у бездощів’ї цім…
[i]В зеленій гладі оксамиту
По свіжості йду навпростець.
Як дощ – натхнення не спинити –
Це Зміївщина знаменита,
Природи доторк до сердець…[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922298
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.08.2021
автор: Білоозерянська Чайка