Тихий вечір навис несподівано
І вмостився, як кицька, на плечі…
Поплелися б розмови мереживом,
Але, чомусь, вони недоречні…
Що ті слова – від них пусткою віє,
Що розмови – одні лиш обіцянки…
Як хатинки, що в селах залишені...
То чи варто трусити повітря,
Коли душі якісь, мов обвітрені?
Й просякнуті димом і порохом
Того краю, котрий стогне від болю,
Де вороння кружляє ворохом...
І не видно кінця гіркій долі…
В чім завада нам бути людиною?
Не цуратися всього людського,
Дорожити майбутньою дниною,
Берегти, як малятко в сповиточку,
Нашу землю – ніжну і раниму,
Бо немає у світі ціннішого,
Ніж єдине життя у людини…
В.Ф. - 05.08. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922267
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.08.2021
автор: Веселенька Дачниця