Три Петри

...  Стою  біля  воріт,  як  цап,  куняю.  
Що  кулі,  душі,  пролітають  повз.
Проте  сюди  вони  не  потрапляють
Ні  прямо,  а  ні  впоперек,  ні  вздовж.
Хоча  й  терпіли  і  поклони  били...
Жили  в  страху:  що  сіре  —  не  руде  -
Щоденно  каялись  й  нічого  не  робили  -
Пусте,  як  в  діжці  з  діркою,  гуде.
Потрапити  у  Рай  -  зовсім  не  важко,
Але  не  пройде  ні  одна  сволота.

...  Аж  хтось  іде,  неначе  чорт  із  казки,
Кричить  із  далеку:  
-  Ген,  відкривай  ворота!
Ти  що,  не  чуєш?  Швидше,  клятий  сину!
Невже  я  маю  час  отут  чекати?
Чи  штурхана  бажаєш  нижче  спини?
Не  раджу-но,  зі  мною  жартувати!  

-  Козаче,  ти  ніщо  не  переплутав?
Це  не  гуральня,  а  ворота  в  Рай!

Козак-берсерко  посміхнувся  в  вуса:
Бери  ключі  та  швидше  відчиняй!

-  Ти  що,  святий,  чи  праведник  який?
Мо,  видатний  апостол-боголюб?
Сюди  потрапити  —  і  думати  не  смій!
Не  місце  тут  агностиків-приблуд!  

-  Отак  тобі!  Не  радо  тут  стрічають!
То,  може  я  назад  тоді  піду?
Усі  чорти  про  мою  славу  знають  -
Бо  я  для  них  страшніший  за  біду.

-  Ти  хто  такий  і  як,  козаче,  звешся,
Кому  я  мушу  браму  відчиняти?

-  Я  просто  з  пекла  бою  от  приперся,
Петром  назвали  рідні  тато  й  мати!

-  Вітаю,  тезко,  що  у  нас  забув,
Можливо,  випадково  заблукав?
Допоки  матюків  тобі  не  гнув  -
Іди,  небоже,  в  мене  повно  справ!

-  Стривай-но,  діду,  часу  трохи  є
Посиджу  біля  тебе,  відпочину,

-  Гаразд,  розказуй  про  життя  своє,
А  я  послухаю,  бо  маю  де  хвилину.

-  Побачив  світ  у  справжньому  раю,
В  раю  земному  —  неньці-Україні.
Її  кохаю  вірно  і  люблю  -
Її  лани  і  плеса  срібно-сині.

Люблю  більш  бога,  люльки  і  коня,
Люблю  сильніше  за  усе  у  світі
Мій  шлях  земний  —  то  є  її  борня,
А  не  дурня  у  “божім  заповіті”.

Авжеж,  нам  всі  розказують  байки:
Шукати  щастя  тільки  в  потойбіччі,
А  на  землі  —  лиш  піт  та  мотузки,
Ще  краплі  сліз  на  спраглому  обличчі.

Навіть  богів  у  ярма  запрягли:
І  Батько  й  Син  —  всі  як  один  страждали  ...
Хто  не  повірив  —  підло  розпʼяли  -
Щоб  кровʼю  умивались  і  мовчали.

Рабам  —  робота  —  грішне  і  святе,
Лиш  вольним  —  воля  і  натхнення...
Інтриги  блазня,  підступ  час  плете  -
Таким  годує  Тора  “наученням”:

За  краєм  начебто  чекає  усіх  Рай
(В  заручниках  дружини  ваші  й  діти)
Не  віриш  —  то  іди  за  небокрай  -
Маніпулятори  керують  усім  світом.

Працює?  В  мізки  додають  олії:
Там  справдяться  рабів  всіх  мрії!
Цілуйте  образи,  ікони!
На  сповідь  стадо!  
Бить  хрестам  поклони!

Працює?  Гроші  хай  несуть  -
"За  те  покажемо  до  Бога  путь!"
Покажемо?  А  чом  би  й  ні?
Єретики  —  горіть  в  огні!
Хто  в  це  не  вірить  —  убивати!
Рабам  завжди  потрібні  кати!
Аби  натхнення  вистачало  -
У  думи  заливають  сало,
На  очі  одягають  шори,
В  сідниці  заганяють  шпори!
Видовищ,  страт  і  катування,
Здоровий  глузд  всім  передав  вітання!
Спокус  побільше  -  через  край,
Горілки,  буркуну  —  піддай!
Ату,  у  віртуальний  світ!
Ви  —  черви!  Не  людський  нарід!

Працює?  Як  годинник  веж  -
Брехні  потік  не  має  меж!
З  іще  живих  йде  сморід  тління  -
Складна  наука  управління.
“Наука”  скаже:  так  і  треба...
Чекайте,  вівці,  мани  з  неба,
Молочні  ріки  потечуть,
Розкриють  вам  і  гріх,  і  суть.
Молочні  ріки  ...  калачі,
Не  ангел  -  ворон  на  плечі.

Допоки  не  прийде  Спаситель
Мовчіть,  молітесь  і  терпіте,
Чекайте,  люди,  сподівайтесь,
Та  розумом  не  переймайтесь!

-  От  звідки  в  тебе  така  мова?
Невже  до  Бога  твоє  слово?
Чому  ж  бо  маю  хулу  чути?
Не  можу  я  того  збагнути  ...

-  Пробач,  якщо  тебе  образив
Та  не  збрехав  ніяк  ні  разу.
Я  землю  чесно  боронив
Від  запроданців,  ворогів.

Козак  назавжди  -  воїн  честі  -
Чортів  чешу  я  проти  шерсті!
Лиш  правда  на  землі  свята!
Брехня  —  в  собаки  з-під  хвоста.
І  хай  би  дризнули  всі  разом
Чи  від  страху,  чи  то  від  сказу.

-  І  я  -  Петро.  Святим  всі  кличуть.
Який  до  півнів  не  чекав,
Так  вийшло,  що  ізрікся  тричі  ...
Чортів  до  Раю  не  пускав.

-  Он  як!  То  ти  аж  тричі  зрадив!
 Божився  скорше  навіть  за  півнів?

-  Стривай,козаче,  гарну  дам  пораду:
Не  гріх  дурити  наших  ворогів!  

Який  святий,  коли  б  тоді  на  турні,
На  радість  прихвосням  юдейським  і  попам,
Та  дав  себе  отак  пошити  в  дурні?
Най,  краще  б  я  ями  копав  отам.

Чи  мудрість  в  тім,  щоб  мовчки  йти  на  страту?
При  тому,  що  всі  плани  їхні  знав,
І  зрадників  поїти,  годувати,
Жувати  шмаркалі  й  ловити  гав?

Останнім  віслюком  би  був  тоді,  
Коли  б  отих  жидів  не  надурив!
Ходити  вмію  навіть  по  воді  ...
Навіщо  б  я  себе  та  напастив?

За  віру  справжню  треба  не  вмирати,
Бо  землю  боронити  тре  живим,
А  ворогів  та  зрадників  —  карати.
Отак  було  і  має  бути  тим!

-  Стривай,  то  ти  Петро?
Чи  ти  Ісус?
Ходити  по  воді  вмів  тільки  Він...

-  Спитай  одразу  як  усе  було,
А  не  тягни  по  краплі  пари  з  уст.

Десь  за  воротами  ударив  перший  дзвін

Ти  перший  хто  спитав  мене  про  те  ...
Дурня  -  для  дурнів.  Ті  Єванглія  -  пусте
Як  мене  звуть?  Зви  просто:  Божий  Син

Продажний  Симон  і  брехливий  Юда  ...
Усі  без  вийнятку  —  свиня  то  є  свиня.
Коли  сказав,  що  зрадник  один  буде  -
Перепитав  з  них  кожен:  то  не  я?

Скажи  усім,  на  тій  страсній  вечері,
Що  кожен  свій  гешефт  із  того  мав  -
Мене  б  і  задушили  у  печері
Такого  б  собі  облизня  піймав!

Коли  не  зрадник  -  "чи  не  я"  питати  -
Єдине  запитання  було  б:  хто?
А  їм  те  байдуже  і  на  мене  начхати  ...
Аби  не  він  ...  Чи  я  не  знав  про  то.

Коли  не  тицьнув  я  ні  в  кого  пальцем,
Їх  попустило  —  пили  “кров  мою”...  
Разом  побігли  в  ніч,  наче  зайці,
Як  когути  не  кликали  зорю.

-  Але  ж  тебе  схопили  й  засудили,
Затим  розпʼяли,  потім  ти  воскрес  ...

-  Ой  йой  -  попи  нагородили!
Щоб  в  неї  вірили  —  брехня  не  має  меж.

Насправді,  знав  про  змову  від  Іуди,
Напередодні  той  зізнався,  розказав  ...
І  ми  домовились,  що  краще  з  того  буде,
Щоб  Симона,  за  мене,  цілував.

Той  як  напʼється,  на  себе  не  схожий
Не  бритий  і  не  стрижений  -  капець.
Щоб  не  пізнав  ніхто  -  бо  то  не  гоже,    
Межиочі  поставили  синець.

Чудово  вийшло,  речі  поміняли,
Я  ману  напустив  на  геть  усіх
Хоч,  правда,  ледве  тричі  не  злапали,
Але  відмовитись  від  себе  —  то  не  гріх.

Після  розпʼяття  я  забрав  родину
Пішов  пророчити  по  землях  і  світах
І  більше  не  вертав  у  ту  країну  -
Араби  нарекли  мене  Алах  ...

Яких  імен  я  тільки  не  носив  -
Аби  горшком  не  називали  чи  відром.
Моє  імʼя  простеє  —  Божий  Син,
А  зараз,  у  воріт,  всі  звуть  Петром.

Ударив  вдруге  у  Раю  церковний  дзвін

-  Ну  що,  ходім,  запрошую  до  Раю  ...  

Відкрились  двері,  наче  з  неба  грім

-  Проходь,  козаче,  це  тебе  вітають!

Козак  з  поваги  люльку  загасив,
З  цікавістю  зайшов  у  двері  брами,
Зняв  капелюха,  чобіт  обтрусив.
Його  зустріли  рідні  тата  й  мами,

Діди  і  прадіди,  загиблі  побратими  -
Всі  оборонці  рідної  землі.
Він  був  щасливий  щиро  поміж  ними
Котились  сльози  і  великі  і  малі.

Бо  слів  не  треба  —  радість  не  базіка,
Вона  безмежна,  всеосяжна  наче  суть,
Вона  —  любов  велична  і  велика
І  чиста,  як  у  небі  потонуть...
 
-  Ну  що,  козаче,  час  тобі  іти  -
Комусь  же  треба  землю  боронити
Допоки  вороги  є  ще  й  кати,
Відколи  над  землею  сонце  світить.

Ударив  втретє  дзвін  як  із  гармати
Козак  прокинувся:  що  то  оте  було?
Він  в  бліндажі,  арта  здалека  гатить,
Смачний  куліш  готує  кум  Петро  ...
І  черга  вже  на  варту  заступати.

12.08.21

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921994
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.08.2021
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)