Змиває дощ з душі непевність,
Вростаю в землю деревцем.
Земля і сутність - дивна єдність,
Пускаю корені з дощем.
Цілющий сік потоком вгору
По венах стомлених тече.
Знаходжу в тім цупку опору,
Так, ніби друга то плече.
Дихання ґрунту в моїх грудях
Стабілізує серця стук.
Знаходжу свято в прісних буднях
До пізнання котрі ведуть.
Ось, тут, ромашка білолиця,
Там кущ жоржини майорить.
Поруч стоїть стара криниця,
Де журавель про щось скрипить.
Гупають яблука рум’яні
В некошену густу траву.
Розносить вітер запах пряний,
Ловлю його єством, - живу.
Живу в хмаринці, у пташині,
В розлогій грушці, в спориші.
Я є в повітрі, у видозміні,
Я - частка світу в прийдешнім дні.
09.08.21
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921774
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.08.2021
автор: Валентина Ланевич