Забрав свободу свою і мою,
Було занадто – одному дві.
Вона в неволі зробилась злою,
Як гострі стріли на тятиві.
Вона сміялась – до божевілля,
Вона кричала – хоч пов’яжи,
В неділю зрання лихого зілля
Так напилася, до міражів.
Блукала довго між осокори,
Уже не знала куди іти,
Пішла житами кудись із горя,
І залишився невільним ти.
Не клич до крику, їй це не треба,
Не повернеться – і не проси.
Ковток повітря, шматочок неба,
Вона свобода – їй дай краси!
Їй дай любові – із серця в серце,
Твоє порожнє, аж йде луна.
Пішла свобода, де ходить серпень,
Тебе нема там, давно нема.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921599
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.08.2021
автор: Шостацька Людмила