Ключі від Скарбниці.

Мене  постійно  йолопи  питають:
«У  чому  маю  каятися  я?
Адже  мене  ти  взагалі  не  знаєш  –
На  чім  гніздиться  проповідь  твоя?»

Таким  незнайкам  я  розповідаю
Історію  апостола  Петра,
Котрий  євреїв  вельми  гнівно  лаяв
За  те,  що  вбили  Господа  Христа!

Але  ж  вони  цвяхів  не  забивали
Йому  у  руки  після  катувань!
То  ж  чом  він  твердить,  що  вони  вбивали?
Де  докази  подібних  нарікань?

«Ти,  певно,  Петре,  зовсім  з  глузду  з’їхав
Чи  перепив  солодкого  вина?»
Ні,  вбивці!  Стиште  власну  пиху
І  слухайте,  у  чім  ваша  вина!

Коли  душа  не  вчиться  панувати
Над  похоті  тілесної  гріхом  –
То  дозволяє  бісам  царювати
І  чорта  робить  власним  пастухом.

То  ж  ті  чорти  державами  керують,
Мільйонами  винищують  людей,
На  ріках  крові  весело  жирують  –
І  винен  в  цім  не  лиш  один  юдей!

Як  звикли  усі  нації  вважати,
Замовчуючи  власнії  гріхи.
То  ж  годі,  коні,  вже  над  цим  іржати!
Тепер  про  вас  –  тримайте  фартухи!

Коли  Ісус  вмирав,  то  мовив  Слово,
Що  знов  буде  приходити  до  нас
В  людських  тілах  немов  би  випадково:
Без  пафосу,  без  шарму,  без  прикрас.

І  знов  нас  спокушатиме  лукавий,
Щоб  проливалася  невинна  Кров…
І  Кров  тече!  Сторіками  безкарно  –
Й  ніхто  до  цього  непричетний  знов?!

Та  ні,  панове!  Це  так  не  працює!
Якщо  є  смерть  –  то  є  й  чиясь  вина!
Хвороби  є  –  й  ніхто  їх  не  лікує,
Бо  світом  управляє  сатана!

Але  ж  Син  Божий  смерть  прийняв  трагічну
Й  життя  Своє  на  жертвенник  поклав,
Щоб  без  хвороб  всі  люди  жили  вічно
І  жоден  на  землі  щоб  не  страждав!

І  передав  ключі  від  Свого  Царства
Тому  ж  таки  Апостолу  Петру,
Щоб  з  нього  почалося  те  лікарство*  –
Котре  б  зняло  гріховну  мішуру

З  усього  людства  викриттям  провини
За  нашу  неспроможність  до  чудес,
Недосконалість  та  непрофесійний
Підхід  до  скарбу  таїнства  небес.

Покайтеся  ж,  невігласи,  у  тому,
Що  не  взяли  ключі  з  Петрових  рук,
Та  й  не  відкрили  ними  двері  Дому,
Де  повно  ліків  від  страждань  та  мук!

Тече  ріка.  Нема  кінця  і  краю
Потокам  нескінченної  біди.
Тому  стою  і  гнівно  нарікаю:
Затям  різницю  крові  від  води!
                   
лікарство*  -  зовсім  не  русизм,  а  звичайне  українсько  слово:  [i]плеяда  лікарів,  традиція  виліковування.[/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920940
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.07.2021
автор: ПВО