Жили собі звірі в лісі,
Птахи вили гнізда в стрісі,
В травах коники, жучки,
В водах риби й слимачки.
Жили всі, горя не знали,
Ще ними не керували,
Не створили ще Законів
Для Свободи перепонів.
Кожен жив з своєї праці,
Не давав ніхто на таці,
Був один Закон природи –
Відтворитись, дати сходи.
Та один раз стрекоза
(чи якась друга коза)
Заікнулась за спільноту
(бо не падка на роботу)
-Що отак окремо жити,
Давай будемо дружити,
Спільне буде в нас усе
І вперед нас понесе.
Звісно, що потрібен штат
(ну, керівний апарат),
Щоби те все направляти
І куди іти вказати.
Сова крильми замахала
(вона трохи клепку мала)
-А хто буде направляти?
Хто буде вперед нас пхати?
До чого ми ще не знаєм,
Але щось там уявляєм.
-Як хто ?!
Ведмідь, Вовк, Лисиця
Все, як треба, як годиться
Може хтось щось проти має?
Нехай сміло виступає.
І почалося життя…
Для верхів все краще,
Для низів пропаще.
Хочеш ягідок? Плати.
Контролюють все кроти.
Було всіх, а стало їх
Тобі ж дірка й пустий міх.
За Сонце плати, за дощ,
За нору, гніздо, за хвощ,
За газ, той, що йде з болота
(на болото теж є квота).
Пчихнув – клеймо на чоло
Не буде вже, як було,
Вилікують не спитають
Вони краще тебе знають,
Що тобі, баране, треба
Скрутять роги і до неба
Літати будеш, як птах
(звісно тільки по первах).
-Й взагалі, вас забагато
Тільки портите нам свято
В лісі маєм жити ми
Ви ж десь в стайні між курми,
Щоб яйце і вовну дати
Так навіщо ж вас тримати?
Так і прем в світле майбутнє,
Бо нас гонять ззаду
І на коні той тепер,
Хто має посаду.
27.07.2021 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920723
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.07.2021
автор: Олекса Терен